Старовинні київські будинки – своєрідні архіви людських доль, часто-густо замішаних на трагічних подіях 20 ст. Наприклад, багатоквартирний дім на Лютеранській № 15. Сьогодні це елітна і неабияк крута вулиця – намисто різновисотних, різностильових споруд (від готики до модерна і постмодерна). А приблизно 200 років тому – майже безлюдна місцевість, що мала назву Графська гора. На початку 19 ст. сюди переселились з Подолу, після пожежи 1811р., пр. 300 німецьких родин (у Києві з сер. 18 ст., спокушені Маніфестом Катерини II про релігійну віротерпімість). Вони побудували Лютеранську кірху св. Катерини. Від неї, та її парафіян походить сучасна назва вулиці (прокладана в 30 рр. 19 ст.; з 1865 р. – Анненковська, на честь київського генерал-губернатора М. Аненнкова; в радянський час – Ф. Енгельса; з 1992 – повернута перша назва). На протязі майже всього позаминулого століття вона зберігала патріархальній вигляд, бо складалась переважно з садиб.
Одна з них (на місці буд. № 15) в 70 рр. 19 ст. належала арістократам Бердяєвим, де пройшли дитячі рокі двох талановитих братів – Сергія та Миколи. Найбільш відомий молодший Микола (1874-1948), що стане видатним філософом 20 ст., засновником східно-европейського екзистенціалізму. Він вважав головною ціністю людского життя – особисту свободу, а її змістом – творчість. З 20-х рр. Микола перебував у вигнанні (Франція).
На противагу брату майже все життя Сергія (1860-1914) пов’язане з Києвом. На зламі віків він був досить популярним поетом і публіцистом, що писав спочатку на рос., пізніше, виключно, на українский мові. На жаль сьогодні його творчість майже невідома. Виняток – вірш: Молися, сину, за Вкраїну. Молися сину мій… Щоб сонце правди і свободи над нею сяло день і ніч…
В к. 19 ст. на Лютераньску-Аннековську наблизилась хвиля урбанізації. Замість іделічних садиб постали висотні споруди. Наш будинок (№ 15) 1908 року «народження». Він у стилі модерн з рідкістною для для Києва прикрасою – високохудожнім майоликовим панно «Пан з німфами» (над лівим верхнім еркером) Це міфологічна композиція створена за мотивом картини швейцарського художника Арнольда Бекліна – «Весняний вечір» (Амбрамцеві майстерні). На жаль сьогодні, гілля та листя високих дерев, не дозволяють її добре розгледіти.
В будинку жив його автор – архитектор О. Вербицький ( 1975-1958). Він найбільш відомий, як зодчий Київського залізничного вокзалу. В 30 роки «поперед батька стрибаючи», в обрисах головної споруди вокзалу, знайшли мотиви українського націоналізму, зокрема натяк на тризуб. Через це архитектор деякий час знаходився під домашнім арештом. Вербицький 50 років викладав у різних київських вузах. Він говорив тихо, майже пошепки, що виклакало напружену увагу студентів. Серед його учнів – творці відомих київських перлин: В.Заболотний (Верховна Рада), А. Добровольский (Хрещатик), Й. Каракіс (Історичний музей), інші.
В 30-х рр. на 3 поверсі була квартира Юрія Міхновского (1866-1937) – архієпископа, соосновника УПЦ, останньго настоятеля Софійського собору. Він належав до старовинного священицького роду Міхновських, козацького походження. Під час голодомору, Міхновский ризикуючи життям, намагався організували допомагу селянам. В 1937 р. він був заарештован і після тортур розстрілян.
Єдина мемориальной дошка будинку присвячена Ігорю Турчину (1936-1993) – найкращему тренеру в історії світового гандбола, керівнику жіночої команди Спартак. В 70-80 рр. вона була найкращою: 20-разовий чемпіон СРСР, 13-разовий переможец Кубка европейських чемпіонів. У складі збірної (спартаківкі складали більшість) – чемпіон світу і двух Олімпіад. За видатні успіхи тренер і його команда були вписані в Книгу рекордів Гіннеса.
Турчин був геніальний педагог і мотиватор, який не вмів програвати. На початку 90-х Спорт опинився в тіні. Одночасно дались взнаки постійні стреси, емоційні перевантаження… Ігор помер під час матчу, на спортивному майданчику… 30 років тому.
Ніщо на Землі не проходить даремно. Людські поривання завжди залишають сліди…
Автор: Liudmyla Galaktion