Провели в останній шлях

Дорогою до адміністративного корпусу Байкового цвинтаря, де відспівували Віктора Киркевича, я йшов із його другом Сергієм Володимировичем Грабарем. Ми згадали, яким був Киркевич, Сергій Володимирович доповнював, якими були його жарти і підрахував термін їхньої дружби – 52 роки… Погодьтеся, це справді термін. Я своєю чергою згадав випадок, коли мені потрібно було зібрати інформацію про відомого київського диригента Натана Григоровича Рахліна. А через те, що Віктор Геннадійович дружив з донькою Натана Леонорою Рахліною і, навіть, жартома називав себе “ленінцем”, я зателефонував йому…

Киркевич відповів мені тоді: “Більше, ніж написано у Вікіпедії про Натана Григоровича Рахліна, я не знаю, але знаю сімейну байку.

– Розкажіть, – відповів я.

– Справа була у 20-ті роки минулого століття, коли Натан Григорович служив трубачем в РСЧА, у бригаді Котовського, – відповів Віктор Киркевич.

Тоді до музичного взводу надійшли шикарні турецькі барабани – гордість бригади. І музичний взвод відправили до якогось населеного пункту відіграти весілля. Завдання було виконане, але на ранок цей населений пункт був захоплений Денікінцями… Взводу Рахліна довелося бігти, залишивши славетні барабани… Дізнавшись про це, Котовський, який славився своєю крутою вдачею, наче сказився. Він наказав відбити населений пункт та повернути барабани! Таким чином було взято населений пункт “N” десь під Одещиною…

Звичайно, це байка, але з яким гумором все це йшло від Віктора Геннадійовича. Так, таким він і був, такім він і залишиться у наших спогадах.

Світла пам’ять!