• Сб. Чер 22nd, 2024
Рано-вранці чи пізно ввечері в будь-яку пору року, проходячи повз кут кварталу Турівської — Щекавицької, перехожий занурювався в особливий запах з ноткою кислинки. Це був він — житній Український хліб, немов чарівний образ, він закарбувався у свідомості, нашіптуючи, – «скуштуй мене. ..саме мене..». Так і відбувалося. Осінніми холодними днями, ми виходили зі школи та поринали в цей густий магнетичний запах. У кишені мого шкільного піджака завжди можна було знайти щось корисне: значки, гайки, пружинки, магнітики та невеликі поклади мідних монет. Ледь назбиравши чотири копійки, я купував четвертинку чорного. Запихав гарячий хліб за пазуху, та пощипував м’якуш, розділяючи її зі шкільним другом. Це був променад після навчання, поруч з кварталом київського хлібокомбінату №2. Звичною темою для розмови у школярів дванадцяти років була проблематика створення вічного двигуна, гіперболоїда інженера Гаріна, розміри рубіну для створення лазерної установки та де можна його дістати. У гарячих обговореннях ми не помічали коли м’якуш закінчувався, приходила черга найсмачнішої частини хліба — хрусткої скоринки. Добігала кінця прогулянка, а разом з нею — звичайний будній день, простих київських школярів…
АВТОР: Олег Коваль
5 1 голос
Рейтинг статті
Facebook Profile photo

Від Олег Коваль

Модератор. Всі тексти на сайті в авторської редакції.

Залишити відповідь

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутися в магазин