Історія Некрасовщини

“Московському царю не коритись!”

“Козаку в солдати дороги немає!”

Не був би я «потомком того самого!» (як казав Великий комбінатор), якби не написав про вулицю Некрасовську, що у Шевченківському районі м. Києва.

Носіїв такого прізвища в Україні чимало. Але що ми знаємо про них? Звідки таке ім’я, і чиї вони нащадки? Чому досі більшість випускників радянської школи асоціює ім’я Некрасова лише з поетом, що висвітлював питання «Кому живется весело, вольготно?»

Розселившись по всій українській землі, від Дону до Дунаю, від Кубані до Бесарабії, ба навіть і до Туреччини, Некрасівці зберегли власну культуру, історію, традиції. А історія Некрасовщини насправді дуже цікава.

На початку XVIII на землях Слобідської України та Донщини розгорілося повстання під проводом бахмутського отамана Кіндрата Булавіна, сподвижником і товаришем якого був Ігнат Некрас (Ігнатій Некрасов). Доречі, Булавінське повстання козаків на Слобідській Україні 1707-1708 років, дуже цікава сторінка історії визвольного руху, якій нажаль приділялось мало уваги. Відносини з козацькими полками Запорожжя, Гетьманщини, та таємні угоди з Мазепою ще чекають на дослідження.

Так от після поразки козаків у битві проти царського війська Петра І біля урочища Крива Лука (нині Донецька обл.) та загибелі козацького ватажка С. Драного, загони Булавіна і Некрасова відступили до Азова, де невдовзі за загадкових обставин загинув і сам Кіндрат Булавін. Помста царя за «бунт» була страшною. Лише на Дону було показово страчено і пущено за водою на плотах-шибеницях близько 7000 чол.

Рятуючи залишки козацького війська та їхні сім‘ї, Ігнат Некрасов відступив на Кубань у підданство Кримського хана. Разом із козаками, за Некрасовим масово пішли і селяни «мятежных губерний». Петро І обурившшись таким «воровством» наказав губернатору Апраксіну знайти та покарати отамана Некрасова. У 1711 році Апраксін з регулярним військом прийшовши на Кубань, зруйнував і спалив козацькі поселення. Загинуло близько 4000 чол. з числа козаків та їхніх сімей. У відповідь Некрасов пішов аж до Полтави і Харкова, спалюючи маєтки поміщиків. Починаючи з 1713 року він починає підготовку до повстання на всій Слобідській Україні та на Дону. Розуміючи що відкрито воювати з регулярним військом царя він не в силі, отаман вдався до диверсійних актів помсти за всі біди спричинені прислужниками московського царя. Окрім того Некрасов вирішив підірвати московію економічно. Розсилаючи своїх лазуччиків по всіх селах від Запоріжжя до Дону, а то і до Волги, він підбурював селян уходити разом із ним на Кубань. Це явище набуло таких масштабів, що Петро І видає наказ карати смертю всіх запідозрюваних у лояльності до Некрасовщини. А тих, хто знає таких, але не доніс, висилати в Сибір, відрізаючи ніс та вуха.

Так з 1719 до 1727 рр. на Кубань втікло більше 200 тис селян, а з 1727 до 1741 – 300 тис. Некрасовщина стала кісткою в горлі для царату, з якою треба було негайно щось вирішувати. На Некрасова постійно полювали царські агенти. За однією з версій саме під час проведення переговорів восени 1737 року Ігнат Некрасов був убитий царським агентом.

Через постійні переслідування і загрозу винищення козацьких поселень на Кубані, некрасівці змушені були знову шукати своє місце під сонцем. В 1741 році з дозволу Турецького султана козаки некрасівці оселились у гирлі Дунаю на землях Південної Бесарабії. Опинившись, у певному сенсі, культурній ізоляції, навіть через 300 років некрасівцям вдалось зберегти власну самобутність, культуру і традиції.

Треба зауважити, що організовуючи побут на новій батьківщині Ігнат Некрасов розробив зведення законів т.зв. «Заветы Игната Некрасова», яких суворо дотримувались всі поселенці козацьких станиць. Це був на диво демократичний статут, який містив 170 статей.

Однією із перших статей заповіту була:

– Царю не покоряться! При царях на Русь не возвращаться.

Демократичні засади були викладені в наступних статтях:

– Высшая власть – Казачий Круг. Участие с 18 лет.

– Решение круга исполняет атаман.

– Атаман избирается на год.

– Атаманство длится лишь три срока – власть портит человека.

Статті, що визначали спосіб життя і берегли традиції в козацьких станицях:

– Муж жену да не обижает.

– Шинков, кабаков в станицах не держать.

– Казакам в солдаты дороги нет.

– Все казаки держатся Истинной Старой Православной веры.

– Хранить слово. Казаки и дети должны гутарить по старому.

Поселення нащадків некрасовських козаків можна і досі зустріти на Дунаї біля Ізмаїлу. Це передовсім такі села як Стара Некрасовка, Вилкове, Журиловка тощо. До сьогодні некрасівці зберегли унікальний старообрядницький церковний спів, особливий обряд богослужіння, власний говір та фолькльор. Історія їхньої боротьби з царатом та уміння організовувати власне життя на принципах демократії та взаємоповаги, збереження традицій та пам‘яті про славну козацьку минувшину, заслуговують на повагу і вшанування.

Сподіваюсь, що одна з найстаріших вуличок Києва, що вже більш ніж сто років носить ім‘я Некрасовська, все ж таки збереже пам‘ять про цей особливий малий народ з його славним минулим.