«Жаба» — сумнозвісний танцмайданчик минулого століття, розташований на схилі Дніпра неподалік від Володимирського узвозу.
Це був об’єкт бажання молоді, який заманював до себе не одне покоління киян.
Магічна хімія, що панувала там брала у полон свідомість невідомими гормонами, яки некерованою лавою переповнювали артерії й без того гарячої крові…
Чого на ній тільки не відбувалося, починаючи від романтичних зустрічей та перших побачень, закінчуючи п’яними витівками хуліганів та відвертого поножів’я місцевих босяків. У 50-60 роки у вихідні на ній давали свої концерти оркестри, у будні там можна було провести вечір під потріскуючи звуки радіоли. У 70-80-х на «Жабі» грали «ВІА» — вокально-інструментальні ансамблі на різний смак, збираючи чималу аудиторію любителів потанцювати. А у 90-ті на ній топили свою музу діджеї.
На моїй пам’яті вона згадується тінистим острівцем у вигляді дерев’яного блюдця, втопленого у кронах вікових дерев. Це було приблизно в 80-81-х роках, коли мама з татом, взявши мене з собою на «Жабу», вчили танцю “Маленьких каченят”. У пам’яті оживають погляди дівчат, яки щиро розчулювались боязкими рухами п’ятирічного мене. Пізніше я потрапив туди у 91-му році, і це, зізнаюсь, було вже зовсім інше місце і зовсім інша історія…
Мав задоволення там витанцювувати з 1971 по 1974 рік, місце дійсно було улюблене для молоді, кожний день ввечері там збиралося дуже багато молоді з метою найти собі пару, в основному там збиралася робоча молодь, які вже трохи пожили в Києві, коренних киян і особливо киянок там майже в ті роки не було, чи то батьки не пускали, чи то вважалося моветоном там знаходитися, з Подола бували хлопці досить хуліганісті, шукали різних пригод на свою дупу після випитих десь в парку з оглядкою, щоб не попасти на очі міліції пару шклянок якогось дешевого вина, особливих якихось злочинних дій там не було,… Читати далі »
Щиро вдячний Олегу Ковалю за те, що своїми публікаціями повертає нас в спогадах до нашої юності молодості, це все було давно, аж в минулому століттті, але це наше життя і наша історія
Я учился в Морполите в начале восьмидесятых. В нашем училище из уст в уста передавалась легенда из начала семидесятых годов. В то время курсанты КВВМПУ ходили в увольнения с палашами. Это нечто среднее между мечом и шашкой. Во времена нашей учёбы с таким холодным оружием маршировали только курсанты знамённой группы на торжественных мероприятиях. Так вот, именно из-за инцидентов на пресловутой “Жабе”, ношение палашей курсантами в увольнениях было отменено. В “мужских разборках” эта штуковина выглядела гораздо внушительнее и была намного действенней финок и намотанных на руку кожаных ремней с тяжёлыми металлическими пряжками. Достоверность этой информации я так и не смог ни… Читати далі »
Петр Кузьменко Я дуже добре пам’ятаю ті часи, не було ніяких палашів у курсантів, курсантів тоді називали “маріманами” ,декілька раз на Жабі мені доводилося приймати участь в рукопашних проти “маріманів” і хочу признати, що нам було не солодко, билися вони добре своїми бляхами