Присутственные места

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Державні установи у Російській імперії називали «казёнными присутствиями». Тож будівлі, де вони розташовувались, називались «присутственными местами». У Києві оці самі «присутственные места» були комплексом споруд, що займали цілий квартал між Софіївською і Михайлівською площами. З 1857 року у цих будівлях містились усі адміністративні установи Києва і губерній. Та не про цей величезний комплекс піде зараз мова, а лише про один його «елемент»…

Однією з частин цього комплексу була 2-поверхова споруда Старокиївської пожежної частини – першої пожежної частини у Києві, яка була розташована у спеціально збудованому кам’яному приміщенні. Там були стайні, кузня, приміщення для зберігання продовольства та фуражу.

У 1850 році за проектом архітектора Михайла Іконнікова, який на той час у Києві працював старшим інженером у губернській будівній комісії, була споруджена вежа (каланча) над пожежною частиною. До речі, Михайло Степанович Іконніков згодом (у 1854р.) вступив на посаду київського губернського архітектора, яку обіймав впродовж 41 року — до 1895 року. Цей строк є рекордним у історії міста. (Десь читав, що Іконніков за усі роки на цій посаді жодного разу не ходив у відпустку). Третій поверх службового корпусу пожежного депо надбудували у 1914 році, а повністю каланчу у звичному для нас вигляді завершено в 1924 році.

Каланча Старокиївської пожежної частини стала головною у місті. Вона єдина на ті часи була кам’яною, інші пожежні вежі у Києві були дерев’яними.

Придивимось уважно до фото 1870-х років і поштової листівки 1900-х років. Наверху каланчі – своєрідна ажурна мачта, і це не «архітектурна надмірність», а дуже важлива деталь.

Чергування на каланчі було цілодобовим. Побачивши здалеку дим або полум’я, дозорний, що чергував на каланчі, доповідав про це брандмейстеру, за дозволом і командою якого частина збиралася на пожежу. Далі дозорний, або «вишковий», як його тоді називали, користувався сигнальним кодом, вивішуючи на каланчі умовні знаки: прапор, кулі, хрести, тощо. На вершині каланчі, на отій ажурній верхівці знаходилися спеціальні штирі. У разі пожежі на одному з штирів піднімався прапор, а на іншому вивішували або великі дерев’яні кулі, або хрести з двох дощок. У той же час на каланчах інших пожежних частин з’являлися знаки, що вказували район виникнення пожежі. Червоний прапор на каланчі означав: «пожежа незначна, допомоги не потребуємо». Якщо додатково до прапора з’являлися куля та хрест, одразу у найближчих до пожежі частин лунав дзвін: тривога, частина, що виїхала, просить допомоги, бо пожежа поширюється.

Кожному району Києва (з 1879р. міські райони були поліцейськими дільницями – Двірцевою, Бульварною, Старокиївською, Лук’янівською, Либідською, Печерською, Подільською і Плоскою ) відповідала певна комбінація куль і хрестів. Якщо було велике загоряння в районі Старокиївської частини, з’являлися три кулі, пожежі на Куренівці відповідало поєднання «хрест – три кулі», на Печерську – просто хрест, і т.д. Вночі замість куль застосовувалися білі ліхтарі, замість хрестів – зелені, а згодом червоні. Повідомлення з будь-якої каланчі негайно дублювали інші пожежні частини, тому з усіх кінців міста під сигнальні дзвони до місця лиха прямували пожежні, якщо була така потреба.

Більше століття ця каланча слугувала для захисту безпеки мешканців столиці. Але час минав і пожежна охорона постійно розвивалась, в тому числі розвивались система сповіщення пожеж й протипожежного захисту. Подібні вежі, де вони збереглися, перестали використовуватись за призначенням, залишаючись лише невід’ємною частиною історії як пожежної справи, так і міської архітектури.

У 2016р. пожежну каланчу будівлі Головного управління ДСНС України у м.Києві було відреставровано.

Автор: Максим Олейников

0 0 голос
Рейтинг статьи

Добавить комментарий

0 комментариев
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Оставьте комментарий! Напишите, что думаете по поводу статьи.x
()
x