• Ср. Тра 22nd, 2024

Острів

Facebook Profile photo

ВідОлег Коваль

Тра 1, 2024
Перше моє свідоме знайомство з цим місцем відбулося приблизно у віці трьох років. Мама повела мене на централку, тобто центральний пляж. Тоді я ще не здогадувався, що це острів, розташований у самому географічному центрі міста, оточений із заходу річкою Дніпро, на сході — його притокою Чорториєм, на півночі — гирлом Десни та на півдні – “Матвіївською затокою” (Старик). Для мене це була прогулянка на лівий берег…
Купивши квиток, мама взяла мене на руки та спустилася трапом до причалу, біля якого був пришвартований річковий трамвай. Ходили вони тоді регулярно, майже як фунікулер (кияни зрозуміють). Переправа займала близько 15 хвилин. На острові трамвайчик чекала пришвартована баржа з довгим дерев’яним трапом, яким відпочивальники потрапили на центральний міський пляж.
Пам’ятаю, як мамина подруга, що втомилася від моєї балаканини, сказала мені: “Муля, не нервуй мене, хочеш, я покажу тобі, як горить пух?” А тополиного пуху там було дуже багато. Я відповів: “Хочу!” Вона дістала запальничку, піднесла її до пуху та підпалила. Жах, побачений у її очах, я з нестримним сміхом згадую до сьогодні. Пух спалахнув як порох на складі боєприпасів вогонь почав швидко поширюватися пляжем. Усі, хто лежав поруч з нами, підскочили й почали засипати піском осередки полум’я. За хвилину пожежу було ліквідовано, а ми ще довго згадували цей випадок.
Пізніше, коли мені було близько десяти років, ми з друзями ходили через пішохідний міст за “котиками”, для букетів до 8 березня. На той момент нашим місцем був так званий апендицит під містком на єдиній вулиці острова – Труханівській. Там ми влаштовували пікніки. Пам’ятаю, як однокласник провалився під лід за метр від берега, стояв по коліна у воді та кричав: “Ідіоти, що ви стоїте, рятуйте мене!” Після чого виліз самотужки. Ми дружно сушили промоклі речі на багатті, попередньо дбайливо переодягнувши бідолагу у свої. Там же спостерігали, як нереститься щука…
Що мене тоді приваблювало, на острові, так це те, що перебуваючи начебто на природі водночас, ти знаходився поруч зі своїм будинком в центрі міста. Настільки близько, що якщо прислухатися, то можна було почути, як б’є годинник на Хрещатику. Неймовірно!
Коли нам було років по дванадцять, ми з друзями вирішили влаштувати дослідницьку експедицію островом, мета якої: “прокласти шлях від пішохідного мосту до московського по береговій лінії.” Нам не вірилося тоді, що це можливо. Ми думали, що там є якась водна перешкода. Пам’ятаю, як у районі обіду потрапили на територію піонерського табору “Локомотив”, в якому на той момент почалася тиха година. Проходячи повз спальні приміщення, ми натрапили на піонервожатих, що працювали в цьому закладі, на суворе запитання яких: “чого не спимо”, ми кинулися тікати. Перестрибнувши через паркан і пробігши ще пів кілометра лісопосадкою, зупинилися біля Петрівського залізничного мосту. Погоня скінчилась. Ми були в безпеці, але заблукали, бо орієнтиром служив берег Дніпра. Перевівши дихання, почалися пошуки дороги назад до пішохідного мосту. Поблукавши трохи в гущавині лісу, ми натрапили на якийсь занедбаний фундамент. Як пізніше з’ясувалося, на цьому місці колись до революції стояла церква Святої Єлизавети, збудована у 1909-10 роках меценатом Девідом Марголіним та зруйнована у 1930 році радянською владою. Також поряд був фундамент двох класних училищ, згодом переформатованих під школу №58, яка була зруйнована під час другої світової. Пострибавши трохи по руїнах, ми пішли на бій годинника і через деякий час вийшли до пішохідного.
Трохи пізніше, в класі шостому, я натрапив на путівник Києвом, з картою Труханового і, нарешті, відкрив для себе, що московський міст теж проходить островом, що загальна його площа становить 450 гектарів і там далі за парком дружби народів, а нині Муромець, величезний луг та лісопосадка. Історія острова так захопила, що я почав шукати все, що було з ним пов’язане. З’ясувалося, що перша згадка про Труханів дотується кінцем 11 століття, тут розташовувалась резиденція дочки половецького хана Тугорхана – дружини київського князя Святополка. Найімовірніше, звідси й пішла його назва – Труханів. За часів Київської Русі на острові розташовувалося поселення Ольжичів, яке належало княгині Ользі. Після 1534 року острів перейшов у володіння Пустош — Микільського монастиря і лише 1698-го його знову повернули місту. До революції тут розташовувалося Дніпровське пароплавство із поселенням при ньому. Була, двадцять одна вулиця та одна площа. 1943 року при відступі німців село спалили. Після війни селище вирішили не відновлювати, а у шістдесяті зробили зоною відпочинку.
Сьогодні, коли я велосипедом, з сім’єю, приїжджаю кататися Трухановим, мене завжди вражає мінливий запах повітря. Пішохідний міст зустрічає річковим свіжим рідним повітрям, далі аромат змінюється на насичений хвойний. Проїхавши до кінця Труханівської за московський міст, тебе обволікає запарене на травах лугове повітря. Такого точно немає більше ніде, тільки тут, у центрі Києва, там, де зародилася Русь.
———-
Історію розповів Hélg Smith
0 0 голосів
Рейтинг статті
Facebook Profile photo

Від Олег Коваль

Модератор. Всі тексти на сайті в авторської редакції.

Залишити відповідь

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутися в магазин