КИЯНИН БОГОУГОДНИЙ — ЦАРЮ НЕУГОДНИЙ

Він з’явився на світ у будинку родини Ведельських, який знаходився в парафії Борисоглібської церкви, на розі сучасних київських вулиць Братської та Андріївської. Батько Артема — киянин Лук’ян Власович Ведельський (1730—1815) — був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси.

Артем Ведель навчався в престижній Києво-Могилянській академії, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. Саме в “могилянці” українець почав компонувати свої перші музичні твори, натхненно диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Один співак з хору, яким в Академії керував Ведель, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і був надзвичайно тактовним».

ВІДРЯДЖЕННЯ ДО МОСКВИ.

Артем Ведель закінчив навчання у 1787 році. А вже наступного року митрополит Київський і Галицький і протектор Києво-Могилянської академії Самуїл Миславський відрядив Веделя з малолітніми співаками до Москви. Там киянина призначили керувати капелами місцевого генерал-губернатора. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням посідали в імперії визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Отже, талант Веделя вже тоді був визнаний музичними колами та дістав високу оцінку.

ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ.

Пропрацювавши 5 років у Москві, Артем Ведель за власним проханням звільняється в чині канцеляриста Сенату і повертається до рідного Києва. З 1792 року живе у батьківському будинку і керує найкращими у місті хорами. Спочатку Ведель знову очолив хор Києво-Могилянської академії, а у 1794 році його запросили керувати популярним світським хором і музичною капелою генерала Андрія Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. Водночас Артем Ведель керував хором солдатських дітей.

Генерал Андрій Леванідов був збирачем української старовини і меценатом, він високо цінував талант Веделя, всіляко протегував йому і сприяв його музичній діяльності та військовій кар’єрі. За 2 роки служби Артем Ведель став старшим ад’ютантом штабу з капітанським рангом. Період роботи при київському штабі генерала-українофіла Леванідова став найпліднішим етапом творчості Веделя, композитор написав мінімум 6 концертів і низку інших творів.

ПІДКОРЕННЯ ХАРКОВА.

У 1796 році Андрія Леванідова призначили генерал-губернатором Харківського намісництва, тоді зі своїм покровителем поїхав підкорювати Харків і Артем Ведель. Творчість київського композитора швидко здобула шану на новому місці. Концерти Веделя вивчали і виконували у престижному Харківському колегіумі, співали у церквах.

Роком пізніше за наказом російського імператора Павла 1-го — корпус Леванідова розформовують, а Харківське намісництво ліквідовують. Разом з тим починаються утиски музичної культури, зокрема, української. Повсюди скорочують штати хорів, забороняють співати духовні концерти (псалми, молитви), забороняють поширені в Україні канти і колядки. Найталановитіші українські митці, що не обслуговували царський режим, ставали неугодними. Врешті решт у Харкові заборона дійшла і до виконання творів Веделя, що змусило киянина влітку 1798 року повернутися до батьківського дому — на київський Поділ.

ЗНОВУ ВДОМА.

У Києві Артем Ведель пише нові концерти, які виконували, зокрема, у Софійському соборі. Та можливості повноцінно застосувати власні здібності в українця вже не було, про що він зазначав у листі своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?» Творча невлаштованість спонукає Веделя на початку 1799 року стати послушником Києво-Печерської Лаври. За спогадами його учнів — церковного композитора Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама Зубковського — Артем Ведель бездоганно виконував послух читця та співця на кліросі, він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, УВ’ЯЗНЕННЯ ТА СМЕРТЬ.

Через кілька місяців після прийняття Артемом Веделем послушництва, раптом знаходиться книжка «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла 1-го та названо його вбивцею (через 2 роки пророцтво збулося). Проти Веделя негайно порушили “секретну справу”.

Через секретність справи все, що відбувалося в той період, покрите таємницею. Про Артема Веделя поширювалися вигадки та відверті наклепи, що він нібито втік з Києво-Печерської Лаври, “подорожував Малоросією і приєднався до секти ілюмінатів”. Лище нещодавно були знайдені архівні документи, які пролили певне світло на історію з Веделем — українця просто запроторили до божевільні.

25 травня 1799 року митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) оголосив Артема Веделя безумним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. Дослідник біографії Веделя Василь Кук пише:
 «Документи справи свідчать лише про те, як відбувалася розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” до лікарні, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».

У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати Артема додому. 14 липня 1808 року Ведель відійшов у засвіт, поховали його на подільському Щекавицькому кладовищі, яке нині повністю зруйноване.

ВІДРОДЖЕННЯ І ОЦІНКА ТВОРЧОСТІ.

Протягом більшої частини ХІХ століття творчість Артема Веделя знаходилася під царською забороною. Заново музику талановитого киянина відкрив світові на початку ХХ століття відомий український композитор Олександр Кошиць (1875—1944), який теж був студентом і керівником студентського хору Києво-Могилянської академії. Вперше Кошиць опублікував твори Веделя у 1902 році. Він вважав Артема Веделя “першим і найбільшим виразником української національної суті в духовній музиці”. Пізніше Олександр Кошиць диригував Українською Республіканською капелою, разом з нею подорожував Європою та Америкою і представляв музику Артема Веделя закордоном.

Але у 1928 році “духовна” українська музика Веделя була заборонена повторно — антирелігійною радянською політикою. Радянські слухачі почули веделівські твори знову майже 30 років потому, під час хрущовської відлиги у 1950-х.

Зараз відомий дослідник української музики і етномузиколог Тарас Філенко (1958 р.н.), спираючись на аргументи, називає Артема Веделя унікальним явищем в контексті всієї світової музичної культури.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ.

З 2017 року ім’я Артемія Веделя носить одна з нових вулиць у Голосіївському районі столиці.

 НА ФОТО: меморіальна дошка Артемію Веделю роботи київського скульптора Ігоря Гречаника (1960 р.н.), що була встановлена у 2008 році на фасаді Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії (вул. Сковороди, 2).

—————
Автор: Maks Poznyak