• Сб. Чер 22nd, 2024
Серед інших розважальних закладів, що були у Києві на початку ХХст., окреме місце займав комерційний павільйон на Володимирській гірці, неподалік від католицького собору Св.Олександра. Мав він назву «Голгофа» від сюжету першої експонованої у ньому панорами з розп’яттям Ісуса Христа, задля якої павільйон, власне, і був збудований. Крім того, у павільйоні виставлялись і інші експозиції, в той час як оригінальне полотно з успіхом демонструвалось «на гастролях» у Одесі, Харкові, Саратові та інших містах Російської імперії.
Павильйон був замовлений директором-розпорядником місцевого художнього салону Іваном Замараєвим і австрійським підданим Артуром Гашинським цивільному інженеру Володимиру Римському-Корсакову за зразком панорамного павільйону у польському Ченстохові. Дерев’яний павільйон у вигляді 12-гранної ротонди діаметром 32 метри з порталом у стилі модерн добре вписався у круглий майданчик серед дерев Володимирської гірки. В його облаштуванні були використані модернові на той час технології: по колу рейками рухався візок для розвішування картин, бетонні сходи вели глядачів у центр споруди – на майданчик, над яким встановили особливу парасолю, пофарбовану знизу у чорний колір. Вдень павільйон освітлювали сонячні промені, що пробивалися крізь горішні вікна, а ввечері – газові світильники (вони давали більш рівномірне світло, аніж тогочасні дугові електроліхтарі, що сильно мерехтіли, псуючи враження глядачам).
Павільйон збудували за 3 місяці, витративши 18 тисяч рублів, та вже через 2 місяці своєї роботи він повністю окупився.
Оригінальна панорама для павільйону була авторським повторенням австрійських художників Йозефа Кригера і Карла Фоша панорами «Розп’яття Христа», яка згоріла у Відні у 1892р. Всього художники зробили близько 40 повторень цього сюжету. Величезне полотно розміром 93,8 на 12,9 метрів транспортували з Відня до Києва, намотавши його на спеціальну дерев’яну котушку. Вантаж вагою понад 3 тони доставили залізницею. На місці закінчував роботу над панорамою київський художник-декоратор С. Фабіанський, який виконав ілюзорно-предметний план, розміщуючи об’ємні предмети так, щоб створити ілюзію присутності глядача під час останніх хвилин життя Ісуса Христа.
Павільйон «Голгофа» відкрився для публіки 10 січня 1902 року. В присутності губернатора Ф.Трепова , міського голови В.Проценка та інших почесних гостей заклад освятили..
Вже у перші дні до нього розпочалося справжнє паломництво. Панорама користувалась у Києві величезною популярністю, приходили її подивитись сім’ями, а гімназистів водили цілими классами. Кожний відвідувач панорами неначе опинявся в Єрусалимі, бачив числені фігури у екзотичному східному вбранні, і головне – три хрести на пагорбі. на Голгофі і бачив страту Христа. Перед очима глядача, в залежності від його розташування під шатром споруди, розгорталась своєрідна вистава з об’ємних предметів, на тлі великого полотна з майстерно прописаними дрібними деталями. Освітлення було природним, а у темний час використовували світильний газ (тогочасні електролампи сильно мерехтіли, що псувало враження глядачам).
Як писав путівник по Києву тих часів, «у цьому храмі мистецтва глядачі стояли годину-другу споглядаючи дивовижну живу картину останніх днів життя Спасителя». Квитки продавалися на тиждень вперед, з’являлися спекулянти й перекупники. Павільйон працював 13 годин на добу, вхід коштував 50 копійок, для учнів – 30 (немалі на той час гроші).
Час від часу «Голгофу» вивозили в різні міста, а на її місці демонструвалися якійсь інші «заманухи». В липні 1903р. в павільйоні на Володимирській гірці розмістили панораму польського художника Яна Стики «Тортури християн у цирку Нерона». Пізніше – робота польських художників Коссака і Фалата, що ілюструвала втечу наполеонівських військ з Росії у 1812р. До Києва привозили також популярні панорами «Битва народів при Лейпцігу» і «Переправа Наполеона через Березіну».
Очевидно, під час експонування «Голгофи» в Одесі її побачив майбутній письменник Валентин Катаєв, якому тоді йшов сьомий рік. Свої дитячі враження пізніше він описав так:
«…Перед мальчиком полукругом раскинулась как настоящая черствая иудейская земля: рыжие холмы на рыжем горизонте — неподвижный, бездыханный мир, написанный на полотне, населенный неподвижными, но тем не менее как бы живыми трехмерными фигурами евангельских и библейских персонажей в розовых и кубовых хитонах, на ослах и верблюдах и пешком, и надо всем этим царила гора Голгофа с тремя крестами, высоко воздвигнутыми на фоне грозового неба с неподвижными зигзагами молний. Распятый богочеловек и два разбойника, распятые вместе с ним — один одесную, а другой ошуюю, — как бы висели с раскинутыми руками над небольшой живописной группой римских воинов в медных шлемах, украшенных красными щетками.
Из пронзенного бока Христа неподвижно бежал ручеек крови. Голова в терновом венке склонилась на костлявое плечо. Римский воин в панцире протягивал на камышовой трости к запекшимся устам Спасителя губку, смоченную желчью и уксусом… ».
Шість років будівля панорами знаходилася у приватній власності родини Гашинських, однак у 1908 році міська влада передала приміщення у власність міста на підставі порушення власниками умов угоди про оренду земельної ділянки.
Протягом 1908-1915рр. навколо права оренди павільйону і права власності на панораму було чимало скандалів і навіть судових суперечок, перебіг яких навряд чи цікавий сучасному читачеві, тому їх опускаю. Врешті, у 1915р. користувачем панорами, що на той час формально стала належати місту, став купець М.Калашніков.
Революція і Громадянська війна не минули даремно для «Голгофи» – полотно було пошкоджене пострілами, порізами багнетів, предметний план спаплюжений і частково розграбований. Сам павільйон більшовики, звісно, визнали власністю держави і передали у підпорядкування Губполітосвіти, але полотном і надалі, як не дивно, володів М.Калашніков, який зумів аж до 1924р. утримувати павільйон в оренді у нової влади. Але у квітні 1925р. радянські чиновники просто відібрали у нього полотно «в пользу государства» і надалі отримували прибуток від панорами, використовуючи її «для проведения антирелигиозных бесед». Колишній орендар намагався поновити свої права навіть через суд, але усі його спроби виявилися марними.
Коли у 1934р. з Харкова до Києва переїхала столиця радянської України, її більшовицьке керівництво відразу звернуло увагу на «слишком патриархальный силует» міста, почалось масове знищення культових споруд, тож «Голгофа» була просто приречена.
У 1934р. приміщення панорами розібрали, а живописне полотно, попередньо розірвавши на кілька шматків, в масивному рулоні перевезли до Києво-Печерської Лаври, перетвореної на той час на «Всеукраїнське музейне містечко». Рулон ледве затягнули до Успенського собору, за спогадами очевидців навіть пооббивали при цьому вхід. Більш дрібні частини полотна «на вимогу громадськості» передали до Київського художнього інституту для потреб студентства, де їх розрізали на шматки і поступово замалювали дипломними творами молодих талантів…
А основні фрагменти полотна були знищені під час вибуху Успенського собору Києво-Печерської Лаври 3 листопада 1941 року.
Автор: Максим Олейников
0 0 голосів
Рейтинг статті
Facebook Profile photo

Від Олег Коваль

Модератор. Всі тексти на сайті в авторської редакції.

Залишити відповідь

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутися в магазин