Як не йти від моєї школи на Тарасівській до університету чи парку Шевченка – не оминеш цей будинок. Хиба що через прохідні двори на Володимирську, але їх віднедавна вже немає. Тобто двори є – але вже не прохідні.
А будинок № 19/1 я стояв, так і стоїть на розі Тарасівської і тепер вже колишньої Толстого, що зараз стала вулицею Павла Скоропадського.
У позаминулому сторіччі ділянка, де стоїть цей будинок, така велика, що охоплювала садиби нинішніх будинків № 17 і 17-Б по тодішній Караваєвській, змінювала господарів, ділилася надвоє, продавалась і купувалась, аж доки частину її, якраз наріжну з Тарасівською, не придбав у 1905 році професор Київського університету Микола Волкович.
На той час Паньківщина попри пафосне звання київського «Латинського кварталу» була все ще патріархальним захолустям – одноповерховим, із фруктовими садами, і ледве не з худобою по дворах. Але київська будівельна лихоманка сягнула й Паньківщини, там почали зводити багатоповерхові прибуткові будинки. І професор Волкович не пас задніх – як тільки вступив у право власності на земельну ділянку, відразу замовив триповерховий прибутковий будинок архітектору І.Авгурову.
Микола Маркіянович Волкович міг таке собі дозволити, бо був він не просто професором, а одним із плеяди видатних київських лікарів, учнем славетного Караваєва, керівником університетської хірургічної клініки, водночас завідувачем хірургічним відділенням у Олександрівчькій лікарні, організатором і незмінним головою Товариства хірургів Києва. Волкович, до речі, був одним з тих медиків, які у 1911р. в клініці Маковського намагались врятувати життя Петру Столипіну після замаху в київській опері.
Тож, як колись прочитав в одній з публікацій, «будинок був вартий свого власника». На фасаді – ліпнина, монограма власника на фронтонах, наріжна баня на даху… В квартирі № 3 цього будинку і жив Микола Маркіянович Волкович до самої смерті у 1928 році (похований на Байковому цвинтарі, ділянка № 2).
Зараз будинок має вже 5 поверхів. Два верхніх надбудували у 1938 році на замовлення молочного заводу, що був кількома кварталами нижче, на Жилянській. Того мол заводу, відомого кільком поколінням киян, який збудували ще у 1930 році і знесли у 2009-у задля будівництва…..правильно, готельно-офісного комплексу…
Будинок № 19/1 на Тарасівській як бів за радянських часів житловим, багатоквартирним, таким і залишається. Незважаючи на вік і зміни свого статусу, досі з того часу в підїзді збереглися мармурові сходи і плитка на першому поверсі.
Цікавим є двір цього будинку.
Там зберігся невеликий одноповерховий будиночок-флігель із адресою № 1-Б.. Дерев’яний, обкладений цеглою. У 1914 році ним володіло подружжя Михайла Лифаря і Софії Марченко. Один із синів цього подружжя входить до сузір’я великих киян – він став всесвітньо відомим балетмейстером. Серж Ліфар в 1914-1917рр. жив у цьому флігелі, поки навчався у підготовчому класі Першої Китївської гімназії (сучасний «жовтий корпус» університету на бульварі Шевченка,14), з вересня 1914р. – у Восьмій Київській гімназії (сучасна пл.І.Франка,5 – нині головний офіс Київенерго). З 1917р. Серж жив у свого діда по матері В.Марченка на вул.Іринінській,3.
За радянських часів, у 1924 році флігель родини Ліфарів придбав генерал медичної служби Андронік Архипович Чайка. Він був відомим урологом, завідував кафедрою в медінституті, очолював Українське і Київське урологічні товариства. А.А.Чайка мешкав там до 1968р., до кінця своїх днів… В мої шкільні роки сусіди з навколишніх будинків так між собою і називали той дворовий флігель – «будинок Чайки»…
Автор: Maksym Oleynikov