• Пт. Кві 12th, 2024

Школа №25 на Володимирській: Швидкобудівництво та Архітектурний Загадковий Скарб 1930-х

На початок 1930-х років склалась доволі парадоксальна ситуація: в Києві було 126 шкіл, але власне шкільних будівель – лише 38. Решта шкіл містилися у випадкових, недостатньо придатних для навчання приміщеннях. Зараз в умовах війни київська влада розглядає другу зміну навчання як вимушену, якщо учнів більше, аніж місць в укритті (якщо воно взагалі є) і винятково для старших класів, а в ті часи київські школярі вчилися не лише у дві, а часом змушено і у три зміни. Тож у Києві в 1930-х почалось доволі жваве шкільне будівництво, і багато з тих шкіл, що працюють досі, були збудовані в доволі короткий проміжок часу, з 1935 по 1939 рік. Існував спеціальний структурний підрозділ при Міносвіти, який займався розробкою проєктів нових шкіл.
Одна з них — школа № 25 на вул.Володимирській, 1. Цікава її історія в різних аспектах, як і будь-якої старої школи, але найчастіше спадає на думку, що її будівництво було для свого часу прикладом отих самих «бальшевіцкіх темпов», про які у 30-х не змовкала пропаганда.
Місце школа волею обставин отримала унікальне: там, де сполучаються між собою історичні київські шляхи: Володимирська, Десятинна та Андріївський узвіз. Це поряд з літописним Бабиним Торжком, головною площею в місті князя Володимира. І там, де з часом звели школу, у 1920-х велись археологічні розкопки, що виявили рештки споруд княжої доби.
На відміну від більшості шкіл, збудованих у Києві в ті часи, школа на розі напроти Андріївської церкви мала не типовий, а індивідуальний проєкт на 880 учнів. Його автори – цивільний інженер М.Шехонін і архітектор О.Недопака. І збудували її дійсно швидкісним методом: будівництво почали 15 квітня 1939 року, а закінчили 29 вересня того ж року і 1 вересня учня вже сіли за парти у новій школі, що мала тоді адресу вул.Короленка,1. Дарма що такі темпи – всього чотири з половиною місяці! – якість будівництва була високою. А сама будівля вийшла не безликою, а доволі виразною в архітектурному сенсі та не зіпсувала історичну місцевість.
Будівля стала певною пам’яткою перехідного етапу у радянській архітектурі від вже засудженого тоді конструктивізму, до неокласицизму, який входив у моду. Чотирьохповерхова, в центральній частині – п’ятиповерхова, школа має симетричне відносно кутової осі об’ємно-просторове вирішення. У кутовому підвищеному об’ємі містяться вестибюль, актовий і спортивний зали. Частину запроєктованого декору з якихось причин не виконали: цементні вази на стінах встановили, а скульптури на бічних фасадах – ні. Але й без того будівля вийшла монументальною, відповідною до стилю своєї епохи.
Війну школа пережила без руйнувань, але в окупації стояла без опалення, закинутою, тож після визволення Києва її приводили до ладу самі вчителі, учні і їх батьки. У лютому 1944 року в школі відновились заняття. Була вона тоді чоловічою, і хлопці після уроків, як і їх однолітки з інших київських шкіл, працювали на розбиранні завалів зруйнованого центру – дорученою їм ділянкою був початок тодішньої вул.Леніна від Хрещатика. З 1954/55 навчального року в СРСР скасували роздільне навчання й у школі з’явились і дівчата-учениці.
Знаю, скільки часу зараз займає будівництво нової школи та вкотре думаю про те, що без сучасних механізмів і технологій, «по цеглинці», «вручну», але за добре організованого і ретельно спланованого процесу 25-ту збудували всього за чотири з половиною місяці…
Автор: Максим Олейников
5 1 голос
Рейтинг статті
Facebook Profile photo

Від Олег Коваль

Модератор. Всі тексти на сайті в авторської редакції.

Залишити відповідь

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутися в магазин