• Ср. Кві 24th, 2024

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Приятная встреча, развиртуализация с хорошим человеком, до этого виртуальным другом в ФБ, Сергій Кудря. Я, моя семья и Сергей встретились у Золотых ворот в прошлую субботу. Познакомившись воочию, обменявшись рукопожатиями, мы отправились на прогулку по киевскому пешему маршруту. Прошлись по старой улице Ярославов Вал мимо Караимской кенассы до Львовской площади, свернув на Пейзажную Аллею, мимо Андреевской церкви. Затем мы повернули к обновлённой Аллее художников. Пройдясь по её новой мостовой, мимо шикарных смотровых площадок, полюбовались панорамным видом Подола и бесконечно вечным зелёным левым берегом. Послушав соловьиную свирель на горке, мы двинули дальше. Макс, мой сын, готовый к длительным пешим прогулкам, закапризничал, создавая впечатление невоспитанного мальчика. Да, я понимаю, жара и “недостаток родительского внимания” сказывались на поведении ребёнка, но что поделать…, это жизнь. Впереди нас ждал Святой Владимир, новый фонтан и мост к арке «бывшей дружбы народов». Мост покачивался под потоками прохладного свежего ветра, доносившегося с берегов Днепра, создавая иллюзию речного катера дрейфующего, на волнах, с которого открывался чудесный вид на киевские холмы. После небольшого подъёма по ступенькам вдоль арки мы добрались до чёртового моста, спрятоного в ветвистых кронах каштанов, который точно так же покачивался на ветру, переправляя нас к Мариинскому парку. В конце маршрута Сергей презентовал книгу нашей украинской поэтессы Христины Кравчишин, один из стихов которой мне особенно запомнился и по-философски запал в душу, вспоминая о проделках Макса.

“КОЛИСЬ Я НЕ ЧИТАТИМУ КАЗКИ……

Колись я не читатиму казки,
Не буду цілувати діток рани.
Я знаю, швидко пролетять роки,
І більше не захочуть діти мами!

Колись піти я зможу вже без них.
За руку теж не буду їх тримати.
Та знаю, що і серед днів таких
За них я буду, все ж, переживати!

Колись не буде: “мама, йди сюди….”
Колись не буде: “мама, йдем гуляти….”
Колись не буде: ” мама, щось купи…..”
Не буде: “мама, ми вже хочем спати….”

Колись сімейні фото на стіні
Про будні й свята діток нагадають!
А зараз сонно просять увісні:
” Накрий…. Бо наші ніжки замерзають!”

Колись у мене буде вільний час.
Колись для себе зможу щось зробити.
Та знаю, що думками повсякчас
Дітьми я буду безперечно жити!

То ж поки ще мене біля дверей
Чекають найдорожчі дві людини,
Біжу в обійми до своїх дітей
Й радію їх дитинству щохвилини!„

© Христина Кравчишин

С Днём дружбы, вас друзья!

0 0 голосів
Рейтинг статті
Facebook Profile photo

Від Олег Коваль

Модератор. Всі тексти на сайті в авторської редакції.

Залишити відповідь

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутися в магазин