В рік святкування «300-ліття дому Романових», у 1913 році, в Києві пройшли ігри Першої російської Олімпіади. Це була своєрідна відповідь на провал збірної Росії на Олімпійських іграх у Швеції в 1912 році.
Збірна Росії досить вдало дебютувала на лондонській Олімпіаді у 1908 році. Тоді команда усього з 5 осіб привезла на батьківщину одну золоту і дві срібні медалі.
Однак через чотири роки, на V Олімпійських іграх у Стокгольмі, на російських спортсменів очікував провал. Із 178 членів команди тільки Х.Блау вдалося завоювати медаль – бронзову, у стрільбі по живим голубам (входило таке до олімпійської програми). У командному заліку Росія опинилась на 16-у місці з 18 учасників. Такий низький результат багато в чому був зумовлений поспіхом при формуванні команди (ніяких відбіркових змагань не проводили) і дуже слабкою підтримкою спорту на державному рівні.
Поразка в Стокгольмі стала поштовхом до перегляду поглядів на роль спорту. Російський олімпійський комітет вирішив щорічно проводити всеросійські олімпіади. Вони мали сприяти кращій підготовці спортсменів до міжнародних змагань.
Київ як місце перших загальноімперських змагань був вибраний не випадково, бо мав на той час репутацію міста спортивного, а, можливо, і найспортивнішого з усієї імперії. У 1912р. тут діяли 196 спортивних організацій – більше, аніж у будь-якому іншому місті, у яких спортом займались 8 тис.чол. Ось назви деяких з них: товариства «Орел» і «Русский сокол», «Киевский кружок любителей спорта», тенісний клуб, яхт-клуб (про нього я вже колись розповідав), товариства повітроплавання і автомобілістів, Київське шахове товариство, міська футбольна ліга (5 команд).
Місто мало і деяку спортивну інфраструктуру: велотрек (за тодішньою термінологією – циклодром) на вул.Фундуклеївській (зараз Б.Хмельницького) і стадіон «Спортивне поле» на Лук’янівці, між вулицями Дикою, Пилипівською і Монастирською (сучасними вулицями Студентською, В.Дончука і М.Пимоненка), придатний для футбольних матчів, легкої атлетики, бігу на ковзанах, вело- і мотогонок. Цей стадіон був розрахований на 5 тисяч глядачів (криті трибуни мали 1 тис. місць). Це була перша не лише в Києві, але й у Росії стаціонарна спортивна споруда Саме «Спортивне поле» стало головною ареною Першої Всеросійської Олімпіади.
На змагання приїхали 579 спортсменів, з них 285 були офіцерами (нижчі чини не мали права брати участь в іграх), в тому числі 164 легкоатлети, 92 стрільці та 26 велогонщиків. Вони представляли різні міста Російської імперії, зокрема Санкт-Петербург, Москву, Варшаву, Віндаву (так тоді називався Вентспілс), Ригу, Самару. Були учасники і з кількох українських міст. Змагання проходили у 11 видах спорту.
«Спортивне поле» на відкритті вмістило вдвічі більше, аніж мало місць – близько 10тис. глядачів. Деякі з них сиділи у спеціально збудованих ложах проти князів Романових (такий квиток коштував аж 10 рублів), деякі – подалі, на критих трибунах (за трохи меншу ціну, в залежності від близькості до коронованих осіб). Ціни там починались від 5 рублів – і до 75 коп за одне місце. Передбачалася плата і за право стояти на спеціально відведених місцях — 50 коп з кожного стоячого глядача.
Цей стадіон, збудований коштом київських ентузіастів на зразок паризького «Парк де Пренс», згорів у 1917р. Тривалий час на його місці був пустир, з 1943-го до 1990-х – взуттєва фабрика, з 2020р. – бізнес-центр Forum Business City.
Спеціально до Олімпіади були адаптовані й інші споруди. Гонки вітрильників проходили в яхт-клубі на Трухановому острові; уМатвіївській затоці виступали плавці, стрибуни у воду та веслувальники. Змагання вершників були на Печерському іподромі (про нього я вже розповідав раніше), що на сучасній вулиці М.Омеляновича-Павленка, фехтувальників – ускейтинг-ринзі на нинішній вул.Городецького, стрільців – на стенді Імператорського товариства правильного полювання біля Лук’янівського цвинтаря і на Сирецькому стрільбищі, куди для глядачів проклали вузькоколійку. Тенісисти виступали поза програмою на території Всеросійської виставки, що знаходилася на місці сучасного НСК «Олімпійський» і Троїцької площі (там був побудований невеликий стадіон). Веломотогонки проходили по Чернігівському шосе, а марафон — по Житомирській трасі.
Інтерес до Олімпіади був підігрітий ще й приїздом князів Романових. До того ж у Києві нещодавно відгриміла Всеросійська сільськогосподарська, фабрично-заводська, торговельно-промислова та науково-художня виставка, тож місцеві підприємці вже знали, на чому можна підзаробити. Готелі стрімко підіймалиціну, виникла проблема із розселеннямучасників змагань.
Спортсменів вирішили розташувати в казармах неподалік Спортивного поля, у садибі пана Ясногурського (нинішня вул.Січових Стрільців, 52). Між стадіоном і садибою в районі сучасної вулиці В.Дончука пролягав глибокий яр, тож через нього перекинули тимчасовий міст. На відкриття навколишні будинки прикрасили квітами, прапорами й килимами, все це виглядало доволі гарно й урочисто.
А кому забракло місця в казармах, тих селили в київських гімназіях. Гімназистам тоді пощастило, їх тимчасово звільнили від занять, ще й дозволили безкоштовно відвідувати Олімпіаду.
До змагань спортсмени готувалися заздалегідь. Кращих офіцерів відряджали в Київ на гімнастично-фехтувальні курси, що базувалися за містом — аж на Сирці. Тут були побудовані бараки для перевдягання та зал для теоретичних занять. Незвичні до спорту страждали під час підготовки. Усі заняття відбувалися на свіжому повітрі, незважаючи на погоду. Відряджений з Полтави офіцер Леонід Бєляєв, який через травму так і не виграв жадану нагороду в Олімпіаді, згадував:
«Кроме гимнастики вольной и на снарядах у нас преподавалась легкая атлетика, фехтование на рапирах, эспадронах и винтовках, рубка и бег в амуниции через препятствия. Еще мы учились делать сальто, и группа велосипедистов рубила бабки из глины и прутья, как бы с лошадей. Все эти номера были проделаны на гимнастическом празднике».
Парад відкриття розпочався на стадіоні опівдні 20 серпня 1913р. Очолював парад поручик Раєвський, який ніс прапор Росії на Іграх V Олімпіади в Стокгольмі. Після параду відбувся урочистий молебень, а потім великий князь Дмитро Павлович оголосив Олімпіаду відкритою.
Протягом 5 днів Олімпіади, з 20 по 24 серпня, на Спортивному полі проходили змагання з легкої і важкої атлетики, а також гімнастики. Саме з гімнастичних вправ почалося свято відкриття. На той час вважалося, що спорт не має існувати окремо від життєвого укладу. Тому на відкритті київської Олімпіади відбулися показові виступи гімнасток із граблями й гімнастів із косами. Це була показова композиція «Робота в полі», де молодь в українському вбранні синхронно під музику виконувала рухи, що імітували працю селян. Сьогодні ці фото виглядають трохи кумедно, бо зрозуміло, що на сіножать і город селянки не ходили вбраними, як до церкви…
Уперше в історії імперії до спортивної події такого масштабу були допущені жінки. Ніна Попова, киянка, що встановила рекорд серед жінок – стометрівка за 13,1 секунди – таємно готувалася на алеях Ботанічного саду. Якось за спортивний костюм, у якому вона з’явилася на Хрещатику, її ледь не арештували. Н.Попова також виборола приз за стрибки в висоту – 122 см, за що отримала відгук в московській пресі: «Первая Всероссийская олимпиада благодаря женским прыжкам получает оттенок несколько забавный. С чего это русские женщины распрыгались? Во все века прыгающая женщина была бы сочтена неприличной. Не думаю, чтобы женский спорт прижился в России»….
Цікаво проходив марафонський забіг – 38 верст 56 саженів (40,7 км). П’ятнадцять бігунів привезли на точку старту, за 8 верст від Гуровщини на Житомирському шосе. Вони мали ночувати в сільській хаті, щоб на ранок стартувати о шостій. Але місця всім не вистачило, комусь довелося ночувати на сіні й мерзнути. Пістолет для старту забули, тож судді попросили глядачів дати сигнал – просто плеснути в долоні. Бігли по неготовій трасі -щебінь та пісок потрапляли у взуття, натираючи й збиваючи атлетам ноги. І хоч спортсмени намагалися бігти по узбіччю, воно було надто вузьким і непридатним для бігунів. Зате кожні 2 кілометри розмістили столи з водою, апельсинами, лимонами й шоколадом (вважалося, що це найкраща дієта для бігуна). Довго лідирував киянин Алексєєнко. Проте, уже на території міста його ноги зсудомило, він упав та не зміг продовжити біг.З 15 марафонців до фінішу прийшли тільки 11. Переможцем забігу став петербуржець Максимов, що подолав дистанцію за 3 години і 3 хвилини. Під оркестр і овації глядачів марафонця за античною традицією увінчали лавровим вінком.
23 серпня відбулись змагання мотоциклістів і велосипедистів. Старт був від 7-го км Чернігівського шосе. Спортсмени мали доїхати до с.Янівка (20км від Чернігова) і повернутись до Києва на Спортивне поле, зробивши 25 кругів на стадіоні перед фінішем. Загальна протяжність гонки склала 260 верст (майже 280км). Мотоциклісти мали пройти дистанцію за 7 годин, велосипедисти – за 14. Без пригод не минулося: киянин Дмитро Тевс на мотоциклі збив корову, що переходила дорогу, і з травмами на кареті «швидкої» відбув додому на Малу Житомирську. Із 15 велогонщиків фінішували шестеро (переміг А.Аун з Риги з результатом 10год 14хв), а з 18 мотоциклістів до фінішу доїхали лише семеро (кращий результат – 4год 9хв – показав Б.Крешев-Толокнов з Москви).
В багатьох джерелах пишуть, що в останній день Олімпіади Петро Нестеров, здійснив свою «мертву петлю». Але це не зовсім точно: київська Олімпіада завершилась 25 серпня, а ця фігура вищого пілотажу була виконана Нестеровим 27-го.
На переможців чекали медалі, кубки і годинники від царської сім’ї, грошові винагороди для спортивних товариств, та куди почеснішою ставала слава. Загалом було побито багато всеросійських рекордів і один світовий (вищезгадана Ніна Попова). Тільки у легкій атлетиці – 11, з них 7 належали київським спортсменам). Щодо футболу, то лише 4 команди брали участь у змаганнях. Перемогла команда Київського Політехнічного інституту. Та й загалом кияни добре відзначилися: із 83 призових місць завоювавши 37 медалей (петербуржці – 33, ризькі атлети – 6, московські – 5).
Вищий приз турніру, срібний кубок від Його Імператорської Величності, отримав санкт-петербурзький гурток аматорів спорту за найбільшу суму очок у всіх видах змагань. А київський гурток нагородили відразу кількома почесними призами, встановленими меценатами – за найбільше перемог у всіх видах спорту.
Після київської вирішено було проводити Всеімперські олімпіади щорічно. Наступні змагання відбулися в Ризі, а третій Олімпіаді, що намічалася в Петербурзі на 1915 рік, перешкодила Перша світова війна. Та саме у Києві у 1913 році вперше у Російській імперії спортивні змагання були проведені на якісно новому рівні, що відповідав олімпійським вимогам нового часу.
Автор: Максим Олейников