• Нд. Тра 19th, 2024

Двірник, здавалося б одна з найнижчих кваліфікованих професій. Що може бути простіше прибирання вулиць? Мабуть, тільки її забруднення, подумаєте ви. Як знати, спробуймо розібратися в історії цієї професії, щоб відчути повну відповідальність покладену на людину, яка займається цим видом діяльності.

З того часу, як людство почало вести осілий спосіб життя, з’явилася потреба в прибиранні прибудинкової частини вулиці. Часті епідемії, що постійно спалахували через не належне дотримання санітарних норм, буквально змушували людей стежити за чистотою своїх жилих та прилеглих територій. Кожен господар власного будинку брав на себе відповідальність підтримувати у чистоті своє майно: двір, вулицю, відхожі місця і вигрібні ями. Більш заможні мали при своїх господарствах дворових холопів, які стежили за їхньою чистотою.

Історія замовчує, як саме відбувалося становлення цього виду професії у Києві до середини XVIII століття. Достеменно відомо лише одне — у роки російської експансії до Києва приходять імперські порядки, а до кінця XIX століття після замаху на Олександра II у працівників мітли, скребків і лопат з’являються нові обов’язки. Тепер двірник повинен стежити не лише за чистотою вулиць, будинків і дворів, він стає помічником правоохоронців, пожежним інспектором, санітаром, паспортистом і це далеко не весь перелік обов’язків, що покладаються на цю посаду.

Кожен домогосподар, що поважає себе, хоче взяти на роботу виключно унтерофіцера та щоб обов’язково з геройським минулим, як висловлювався Осип в «Ревізорі»: «Генерал, та тільки з іншого боку», або як казав Кіса Вороб’янінов: «Мені двірники без медалі не потрібні».

Проте, лише бажання роботодавця для найняття господаря двору було мало. Здобувачеві, який бажав обійняти цю посаду, слід було пройти співбесіду в поліційній дільниці та тільки після цього, його брали на облік, закріплюючи до цього місця. Домовласникові своєю чергою потрібно було забезпечити двірника службовим приміщенням для проживання та залізним номерним жетоном. В поліції видавалася іменна картка. Без жетона — “какарьдії”, як його називали двірники, на чергування виходити не годилося. Старші двірники мали кокарди на формених кашкетах, які надавали ще більшої значущості.

Повернімося до обов’язків гроз ямщиків та дітлахів, які за сьогоднішніми мірками охоплювали б із десяток професій. Двірник повинен був постійно стежити за санітарними нормами та чистотою на вулиці, у дворі та в будинку, перевіряючи підвальні та горищні приміщення, які завжди мали бути замкнені на замок. Влітку, вулиці змочували чистою водою і щоб не пізніше 8:00, а потім можна було тільки підтримувати чистоту і прибирати спеціальною лопатою кінський гній з бруківки. У зимовий час зіскрібати сніг, що примерз до каменю, і посипати доріжки піском. Перевіряти чорні сходи на предмет захаращень, дотримуючись усіх протипожежних норм. Вчасно виносити помиї, щонайменше двічі на день — вранці та ввечері. Підносити дрова тим, хто не був підключений до центрального опалення. Не допускати на довірену територію жебраків, шарманщиків та бродяг. Запитувати відповідні документи, допуски до робіт у сажотрусів та підлогонатирачів. Вести реєстр квартирантів. Двірник повинен був вилучати паспорт у новоприбулих мешканців видаючи їм тимчасову картку та доповідати про це в поліційну дільницю. У нічний час вести чергування, неодмінно на ногах, маючи у своєму арсеналі лише мітлу та свисток. Свистком подавалися особливі сигнали, два короткі — потрібна допомога, і один тривалий — переслідую порушника. Мітла у нічний час служила засобом самооборони. Переслідуючи злочинця двірник міг використовувати як транспортний засіб для гонитви візників. Поліційний нерідко доручали доставлення затриманого до поліційної дільниці безпосередньо двірникам. Після здачі чергування, до їхніх обов’язків входила докладна доповідь поліцмейстеру щодо подій, підозрілих осіб та зборів на довіреній ділянці. Також до обов’язків охоронця чистоти входило надання першої медичної допомоги та належної підготовки до приїзду лікаря.

Всі ці права та обов’язки давали владу морально не підготовленому, малоосвіченому мужику. Всі ці уповноваження кружляли голову, не рідко підштовхуючи перевищувати та зловживати своїми повноваженнями.

Від городян почали надходити скарги на двірників, що заїлися, почастішали випадки хамства і свавілля від представників цієї професії. Деякі двірники, відчувши свою значущість, почали вимагати чайові у квартиронаймачів, що загуляли, погрожуючи негативною доповіддю в поліцію.

Не давши на чай, мешканці ризикували отримати мокрі дрова в зимовий період, а то й залишитися без них. Деякі двірники дозволяли собі перебувати у п’яному вигляді на нічних чергуваннях, покриваючи добірним матом пізніх відвідувачів попри їхній чин та становище.

У Перова на цю тему є полотно — «Двірник, що віддає квартиру пані», де автор красномовно передає всю суть цього соціального явища…

У 1901 році імперськими градоначальниками були вжиті вимушені заходи, таким чином був виданий особливий наказ: “Нагадуючи, що особливі умови служби двірників у великих містах вимагають від них бездоганної моральності та вміння спокійно, стримано та запобіжно поводитись у стосунках з мешканцями міста.”

Також 1902 року було випущено пам’ятну книжку для двірників і швейцарів, у якій докладно описуються права та обов’язки, і як повинен поводитися двірник у різних ситуаціях. Працівників мітли беруть під особливий контроль, заводячи на порушників спеціальні картки. Двірники своєю чергою організовуються, збираючись в артілі, а згодом створюють свою профспілку.

Артіль організовується в основному за спорідненим земляцьким принципом, на чолі якої стає старший двірник. Наприклад, у будинку Гінзбурга працювала артіль з 23 двірників, які постійно підтримували порядок і чистоту всередині та зовні. Артіллю керували три старші двірники, приготуванням їжі займалася дружина одного з них, так звана «матка».

Після жовтневого перевороту з приходом червоних, ставлення до двірників змінилося, права їх урізали. Багато хто, як товариш Шариков, вважав, що «двірники з усіх пролетарів — наймерзенніша істота. Людські очистки – найнижча категорія».

Радянська влада не могла пробачити їм донесення на революціонерів. Але що стосувалося обов’язків, то по суті у двірників нічого не змінилося, ті ж жетони та службові квартири, тільки повідомляти про події тепер потрібно було працівникам НКВС.

Під час Другої Світової війни, коли влада совєтов залишила місто, у Києві почастішали випадки мародерства, почалися масові заворушення. Єдиними, хто намагався забезпечити лад на вулицях, були двірники. Працівники комунальних служб завзято намагалися захищати майно за довіреними їм територіями. З приходом німців, в обов’язках двірників особливо нічого не змінилося, з єдиною різницею тепер їх зобов’язали писати доноси в гестапо.

Існує думка, що друга жовтнева хвиля розстрілів євреїв у Бабиному Яру на совісті київських двірників, саме за їхніми доповідями в гестапо були виявлені євреї, що ховалися від облав.

Після звільнення Києва від фашистських загарбників до двірників повернулися довоєнні обов’язки та навіть після початку хрущовської відлиги їхнє становище не змінилося.

У 1957 році двірників звільнили від обов’язку робити доклади працівникам міліції. Також міліція втратила право вимагати обов’язкової участі двірників у затриманнях злочинців та інших заходах.

Незабаром завершилася і правоохоронна служба двірників, що тривала майже століття.

З 1980-х років у розвинених країнах праця двірника дедалі більше механізується. Тепер його інвентар — не лише мітла та лопата, а й трактор із щітками для підмітання, поливальна установка, газонокосарка.

Щоправда, у нас це було ще рідкістю. Вранці, навіть на центральних столичних вулицях, жителі, як і раніше, прокидались під звуки мітли та снігоприбиральних лопат.

У 2018 році, на одній зі столичних вулиць з’являється елегантний двірник Олександр Остапенко. Щоправда, київський пенсіонер трохи ображається, коли його так називають. ”Перепрошую, але я виходжу на подіум!”, — каже чоловік, хоч і за талію я тримаю не жінку, а мітлу.

До роботи двірника Олександр підходить дуже серйозно і ніколи не зраджує звичним амплуа — одягає на роботу костюми-трійки, білі рукавички та фірмову краватку метелика. З усіма сусідами та перехожими він привітний, робить компліменти та читає вірші. Багато людей фотографуються з Олександром Остапенком на згадку.

І тільки тепер, після короткого екскурсу за професією, історія яка налічує близько 300 років, ми можемо зрозуміти всі труднощі та випробування, що випали на долю — київських двірників. Легко їм доводилося чи ні, судити тобі любий читач.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

4 1 голос
Рейтинг статті
Facebook Profile photo

Від Олег Коваль

Модератор. Всі тексти на сайті в авторської редакції.

Залишити відповідь

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
0
    0
    Ваш кошик
    Ваш кошик порожнійПовернутися в магазин