Фанні Каплан

22 грудня, увечері, у готельному номері “Купецькій”, на третьому поверсі лунає потужний вибух. Жандарми, які прибули на місце події, виявляють на підлозі поранену закривавлену жінку. Після допиту з’ясовується, що молоді люди готували бомбу для замаху на життя київського генерал-губернатора Сухомлінова. Зі знайденого при жінці паспорту, слідчі встановлюють ім’я терористки – Фанні Каплан.

8 січня 1907 року, Військово-польовий суд Києва засудив юну терористку до страти, після чого, беручи до уваги її неповноліття, міру покарання замінюють на безстрокову каторгу. До виконання вироку Каплан утримують у Лук’янівській в’язниці. Через пів року, у кайданах, як схильну до втечі, напівсліпу Фанні етапують у найжорстокішу у ті часи Мальцевську в’язницю. Контузія, не людські умови утримання та постійні знущання сильно позначаються на здоров’ї молодої жінки, Фанні сліпне і втрачає слух. У жовтні 1910 року, за станом здоров’я, Фанні пом’якшують режим і переводять до Акатуйської в’язниці – на утримання в богодільню. У лікарні вона знайомиться із Марією Спіридоновою, яка називала її Дорою. Згодом з анархістки, Каплан стає есеркою. На знак дружби Марія дарує Дорі шикарну теплу шаль, закутавшись у яку жінка ховається від жорстокої реальності, згадуючи кохання всього свого життя, людину з готельного номера будинку на Волоській, — Віктора Гарського. 1913 року, за амністією оголошеної до 300-річчя будинку Романових, перебування на каторзі їй скорочують із безстрокового на 20-річний. Дора потрапляє до Читинського лазарету, де зір трохи відновлюється. У 1917 році, завдяки лютневій революції політичних злочинців звільняють, Фанні Каплан та ще десять каторжанок виїжджають на возах з Акатуя до Чити та далі потягом до Москви. До квітня 1917 року каторжанки освоюються в Москві, Каплан селиться у своєї подруги по каторзі, — купецькій дочці Ганні Савельївній Пігіт, у будинку її родича, на Великій Садовій № 10, у квартирі № 5. Цей будинок, за якимись дивними та чудернацькими обставинами, через кілька років, прославиться. Саме в ньому тільки у квартирі № 50 знаменитий київський письменник Михайло Опанасович Булгаков «поселить» дивну компанію на чолі з Воландом. Як у цьому світі все переплетено та тісно! І, як сказав би Воланд, — «как причудливо тасуется колода…»

У серпні 1917 року, Фанні Каплан перебувала на лікуванні в Харкові й випадково зустрічає кохання всього свого життя, Віктора Гарського, з яким у 1906 році готували ту злощасну бомбу. Домовившись про зустріч на вечір, закохана жінка продає за безцінь одну з близьких серцю речей — пухову шаль. Купивши за вторговані гроші шматок мила, Фанні готується до зустрічі з коханим. Після проведеної ночі разом, на ранок Гарський залишає її.

Він розлюбив…

І яким здивуванням для Каплан було запрошення на нове побачення, яке Віктор призначає їй у Москві, 30 серпня 1918 року, на заводі Мехельсона, рівно через рік після невдалого Харківського…

Підготувавшись до зустрічі, Фанні прийшла у призначений час і одразу потрапила до гущавини незрозумілих подій. Її схопили за підозрою у замаху на Леніна та потягли на допит. Через 3 дні, 3 вересня 1918 року, о 16:00, без суду та слідства, за рішенням Свердлова, Фанні Каплан розстріляв комендант Кремля, — Мальков, у присутності відомого пролетарського поета Дем’яна Бідного. Труп жінки заштовхали в бочку з-під смоли, облили бензином і спалили біля стін Кремля. Фанні померла знехтуваною і відданою, не зрадивши того, хто відкинув і зрадив її.

1918 року, 18 вересня, Віктора Гарського було прийнято Свердловим у його кремлівському кабінеті. Наступного дня, без кандидатського стажу, він був прийнятий до членів РКП(б). Ще через день, 20 вересня, Віктора Гарського було призначено комісаром Центрального управління військових сполучень.

Помер незламний чекіст 1956 року в Москві, безнапасно доживши до персональної пенсії республіканського значення.

Разом з ним померла таємниця історії кохання та зради, що почалася й розігралася під Різдво у далекому 1906 році, на стародавній київській вулиці Подолу.